Скрябін – А пам'ятаєш 0

Можливо треба було жити як всі, а я хотів інакшим бути завжди.
Так скучно пливти по течії з ними...
Можливо я не дав тобі теплоту і ти не знаєш погляд через фату. Логічно, як можна було з цим жити?

А пам’ятаєш метро нічного Берліна і наші тіні на стінах, в місцях щасливих людей?
А пам’ятаєш балкон під небом Мадріда і на трибунах кориди. Місця щасливих людей...

Тягуча павутина зйомних квартир і дві душі пробиті сотнями дір, так страшно, коли не знаєш, що завтра.
Тепер я оглядаюсь на ті часи і знаю ціну світлої полоси, не варто шукати винних крім себе.

А пам’ятаєш страшенний шторм на Мальдівах, на фотках ніс обгорілий. Місця щасливих людей.
А пам’ятаєш старий кабак на Бродвеї, цибуля сир із печеня. Місця щасливих людей...

Я наперед ніколи не вивчаю маршрут, мені не важливо, тільки б ти була тут. Всерівно куди нас понесе вітер.
В житті не важливий сигнал GPS, якщо не один ти рюкзак свій несеш, то знайдеш для себе десь таке місце.

А пам’ятаєш, велосипеди в Парижі, і в Зекопало мов лижі.
Місця щасливих людей.
А пам’ятаєш наш Новий Рік в електричці і Лондон, як на відкритці. Місця щасливих людей.
А па’ятаєш холодне пиво в Стокгольма і знову ми було двоє. Місця щасливих людей.
А пам’ятаєш, як я втікав з інститута, щоби з тобою побути...